Сутність, принципи та моделі корпоративного управління

     

      Активна приватизація господарських структур у період незалежності України зумовила виникнення значної кількості суб’єктів господарської діяльності, різноманітних за формами власності, видами діяльності, особливостями формування статутного капіталу тощо. При цьому переважаючу частку серед них посідають товариства та різноманітні об’єднання, які завдяки концентрації та зосередженню капіталу, комплексному поєднанню ресурсів їхніх учасників та власників дозволяють формувати та забезпечувати конкурентні переваги на ринку. У світі на сучасному етапі великі корпорації стали фактично «приватними урядами», які впливають на економічне, геополітичне, соціальне становище багатьох країн світу. 10% корпорацій у світі формують 80% обсягу реалізації товарів та послуг і 90% прибутку в економічно розвинених країнах [36, с. 10]. При цьому особливістю розвитку корпорацій на початку XXI ст. є зростання капіталу внаслідок акумуляції частини заощаджень населення через механізми широкого розповсюдження акцій. Так, у США, наприкінці XX ст. на індивідуальних інвесторів припадало 40,6% акцій, на інституційних – 51,6%, на іноземних – 7,2%, на державу – 0,5%; в Англії ці дані становили відповідно 16,5%, 59,4%, 24%, 0,1%; у Фінляндії – 32%, 16%, 32%, 20% [31, с. 86]. Але така ситуація спостерігається лише у країнах з розвинутим фондовим ринком. Доцільно зауважити, що за даними офіційної статистики кількість акціонерних товариств в Україні зменшилась за період з 1999 р. до 2006 р. майже втричі. Така ситуація пояснюється не лише нестабільністю законодавства, політичного середовища, недосконалістю податкової системи, але й внутрішніми чинниками, а саме: невмілим плануванням діяльності корпоративних структур, невдалою побудовою організаційних структур управління та невмінням налагодити результативні взаємовідносини між власниками, керівниками і працівниками підприємств, неефективною системою економічного стимулювання та корпоративного контролювання, нездатністю оперативного реагування на проблеми та вирішення корпоративних конфліктів. Фактично мова йде про неефективність діючих систем корпоративного управління. Існуючі проблеми частково зумовлені неоднозначністю розуміння сутності корпорації, незнанням основних вихідних положень та засад її функціонування, змісту та призначення корпоративного управління, що не дозволяє врахувати специфіку корпоративних відносин у менеджменті, забезпеченні взаємодії із середовищем функціонування, отриманні бажаної результативності. Такий стан речей зумовлює необхідність уточнення термінології, а саме, категорії «корпоративне управління», а також виокремлення і систематизації основних вихідних положень корпоративного управління (принципів). Аналіз літературних джерел [7; 10; 12; 13; 20; 33; 34; 36; 52; 53; 59; 67-72; 93; 95; 96; 121; 128; 130; 136; 137; 152; 156; 169; 191; 197; 205; 206], які висвітлюють проблеми корпоративного управління, свідчить про те, що в теорії та на практиці трактування термінів «корпорація» і «корпоративне управління» є надзвичайно багатоманітним, часто суперечливим, функціональним, частковим, вузьким тощо. Тому виникає необхідність в уточненні їх трактувань, що надалі впливатиме на особливості функціонування корпоративних структур, принципи їх побудови та діяльності. Оскільки корпоративне управління стосується корпорацій, то зупинимось на існуючих поглядах щодо визначення цього поняття.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ