---

Сфери застосування та приклади використання СППР

Комп'ютерні системи підтримки прийняття рішень признане ' розв'язувати задачі для користувачів, а тому невіддільною скла¹ добою їх роботи має бути точне використання параметрів, здобу" тих від користувача, і повернення йому результатів роботи сис­теми. При цьому якщо система працює коректно, але подає ре­зультати у спосіб, який є незручним для користувача, то роботу такої системи не можна вважати задовільною (людському факто­ру при створенні СППР приділяється головна увага). Загальне побажання користувачів полягає в тому, щоб зі складними інфор­маційними системами можна було працювати успішно, оминаю­чи тривалий і дорогий етап навчання. Усе це зумовлює ряд вимог та особливостей побудови користувацького інтерфейсу СППР.

Фактично, для ОПР система підтримки прийняття рішення — це інтерфейс користувача. Інтерфейс користувача охоплює всі механізми, якими команди, запити і дані вводяться в систему під­тримки прийняття рішення, так само як і всі методи, якими ре­зультати та інформація виводяться системою. Якщо ОПР не має доступу до моделей і даних і не може легко переглядати резуль­тати, система не може забезпечувати підтримку рішення. Тому якщо інтерфейс не відповідатиме їхнім потребам і очікуванням, ОПР часто повністю відмовлятимуться використовувати систему незалежно від потужності моделювання або придатності даних.

Ключ до хорошого проекту інтерфейсу користувача полягає в поданні інформації так, щоб користувачі могли оцінити само­стійно повний потенціал системи. Сьогодні це більше мистецтво ніж наука. З набуттям досвіду проектувальники стануть більш гармонійно підходити до того, що потрібно користувачам, і змо­жуть краще задовольняти їх завдяки вдалій комбінації кольорів, правильному розміщенню вікна введення та висновку і взагалі приємному робочому оточенню.

Інтерфейс користувач—система забезпечує зв'язок ОПР Із СППР та її компонентами. При проектуванні й розробці Інтер­фейсу необхідно додержувати певного еталона, який має три ключові аспекти:

мову дій — що може робити користувач під час спілкування Із СППР. Мова дій охоплює операції від звичайного користування клавіатурою чи функціональними клавішами та сенсорними па­нелями до джойстику і усних команд звичайною мовою;

мову відображення — що бачить користувач у результаті ро боти системи. Варіанти вибору щодо мови відображення доси різноманітні: використання знакових чи рядкових принтерів, ек-графічних засобів, кольору, графопобудовачів, звукового

виводу тощо;

базу знань — що необхідно знати користувачеві, щоб вести ді­алог із системою. Базу знань може знати користувач чи вона мо­же міститися на папері (як посібник) і бути доступною як сукуп­ність діалогових команд підказування (із застосуванням нав­чальних засобів) чи деяка комбінація перелічених компонентів.

Діапазон засобів користувацького інтерфейсу охоплює шість по­колінь розвитку механізму людино-машинної взаємодії (табл.  1).

Таблиця 1

Покоління ЕОМ	Характерні особливості користувацького інтерфейсу
Перше (1948— 1955рр.)	Складний формальний стиль взаємодії; людина мала пристосовуватися до машини
Друге (1956— 1963рр.)	Виявлення уваги до ергономіки користувацького ін­терфейсу; створення деяких засобів графічного діалогу (імітаторів); застосування природної мови для виводу
Третє (1964— 1971рр.)	Поява примітивних (клавіатурних) засобів діалогу природною мовою, стандартних або формальних інтер­активних механізмів; зростання доступності графічних засобів
Четверте (1972— 1979рр.)	Перехід до епохи орієнтації на користувача. База да­них. Персональні комп'ютери як «слуги» чи «партнери» користувачів
П'яте (1980— 1987рр.)	Ера експертних систем. Недорогі графічні інтерфей­си. Інтегровані системи формального діалогу; досить розвинені системи природною мовою; простота в корис­туванні, «дружність до користувача»
Шосте (після 1988 р.)	Злиття штучного інтелекту і людино-машинного ді­алогу, очікування появи «розумних» комп'ютерів, здат­них розпізнавати ситуації інтуїтивним способом, робити індуктивні висновки та навчатися

Розроблювачі інтерфейсу мають приділяти значну увагу його ^ергономіці, ставлячи за мету забезпечити комфортну й ефективну взаємодію користувачів зі складною системою обробки інформа-Чч', а також досягти повноти системи знань, які залучаються до Цього процесу.

Можна вирізнити три центральних механізми для організаг "• взаємодії користувачів із СППР:

* формальний Діалог, що грунтується на «кмітливості» комп'ю­тера з урахуванням структури його як віртуальної машини;

* природна мова, відбиває особливості мислення конкретної людини, у результаті чого мова реалізується на лінгвістичній ос­нові подання знань, комунікації (зв'язку) і висновку (логічного)-

* графічний діалог, що відтворює задану предметну область зокрема із застосуванням піктограм (графічних зображень об'єк­тів і дій). Останні мають деякий сенс для користувача, а для комп'ютера — це просто положення маркера.

Комп'ютер «надає перевагу» модальності формального діало­гу, причому найперші обчислювальні системи розроблялися ви­ключне для експертів з обчислювальної техніки; такі системи не мали ознак «дружності до користувача» і вимагали від серйозних користувачів знань однієї чи кількох мов програмування. Проте людям зручніше працювати з простішими в користуванні форма­льними засобами мовного інтерфейсу (меню, заповнення форм тощо), а також із графічними інтерфейсами і звичайною мовою.

Формальна мова, природна мова і графіка, а також різні гібри­ди цих елементів являють собою альтернативи для створення ко­ристувацьких інтерфейсів. До окремих інтерфейсних механізмів і критеріїв належать вибір із меню, ІгаскЬаІІз (кульковий маніпуля­тор), керування за допомогою команд голосом, підказування го­лосом, клавішні керування курсором, клавіші фіксованих функ­цій, скролінг (вертикальні чи горизонтальні переміщення зобра­жень у вікні екрана), керування вікнами на екрані дисплея, вико­ристання динамічних (електронних) таблиць, миша, визначені користувачем функціональні клавіші, сенсорні екрани.

Питання про те, який конкретний метод чи пристрій користу­вацького інтерфейсу необхідний для мов дій і відображень у СППР, може вирішуватись з двох поглядів — з погляду принци­пів і керуючих вказівок з проектування інтерфейсів інтерактив­них інформаційних систем і з погляду врахування потреб потен­ційних користувачів.

У розпорядженні розроблювачів СППР перебувають різні керів­ні вказівки з проектування інтерфейсів, існують сотні загальних принципів і докладних специфікацій. Зокрема, Сміт і Моз'єр склали 679 вказівок щодо розробки програмного забезпечення користува цького інтерфейсу інформаційних систем у такому плані:

1. Ввід даних.

2. Відображення даних.

3. Послідовність керування.                                            -_т

4. Керівництво користувача.

5. Передавання даних.

6. Захист даних.

Перелічимо основні принципи, що зумовлюють певний стан­дарт інтерфейсу користувача.

1. Щодо засобів відображення і управління — домагатися, щоб уся відображувана інформація була легко зрозумілою і користу­вач постійно контролював ситуацію; передбачити засоби, що до­помагають користувачеві пересуватися по СППР.

2. Щодо компонента діалогу між користувачем і системою — мінімізувати складність задач вводу даних користувачем та ймо­вірність помилок вводу. Передбачити альтернативні методи вво­ду. Ретельно визначити процедуру обробки помилок.

3. Підтримувати сумісність відображуваної інформації та діа­логу по всій СППР.

4. З метою повторного входу до системи (якщо користувач пе­рервав роботу із СППР) необхідно передбачити засоби зберігання виконаної роботи і забезпечити «дружній» режим повторного входу.

5. Передбачити спеціалізовані й умонтовані засоби протоколю­вання (разом з бібліотекою стандартних протоколів, доступиш для користувача), а також діалогове відображення протоколів, діа­логові засоби підказування для полегшення розуміння протоколів.

6. Мати на увазі, що для керівників ключовим засобом інтер­фейсу є графічне відображення, перетворення табличних даних на графіки й діаграми.

7. Необхідно забезпечити точні та ефективні процедури управ­ління базою даних для задач підтримки великих масивів данго (включаючи засоби вводу й оновлення), а також створити засобр супроводження даних, куди належать форми для вводу даних, забезпечити можливість реєстрації транзакції з метою перевірки.

8. Для прийому зовнішніх даних у СППР необхідно вмонтува­ти засоби інформаційного зв'язку.

Оскільки принципи застосування користувацького інтерфейсу Мають, як правило, узагальнений характер, то при виконанні прак тичної роботи зі створення СППР необхідно ураховувати також Потреби потенційних користувачів. Типи користувачів, задач ситуацій, пов'язаних з прийняттям рішення, мають визначиті специфічні особливості всього процесу розробки користувацьке ^г° інтерфейсу. Для керівників вищої ланки управління конче по ^трібна і є більш доречною зовсім інша, ніж для керівників серед НЬОІ

)ї ланки, техніка користувацького інтерфейсу; СППР, орі_єнт вані на швидкість реакції або на кризові ситуації, мають зовс'°~ інші вимоги до інтерфейсу, ніж системи підтримки Довгострок^М вого планування; альтернативні контексти задач (наприклад передбачається використання СППР для підтримки структуру^ вання задачі або для одержання прогнозів) також потрібно ура­ховувати у процесі синтезу або добору формальних засобів та ін­струментів для компонування мов дій і мов відображень людино-машинного інтерфейсу.

Отже, підтримка прийняття рішень у контексті побудови лю-дино-машинних інтерфейсів має характер, явно зорієнтований на людські якості (специфіку роботи) користувача. Слід також за­значити, що сама проблема розуміння ролі СППР з боку користу­вача є неоднозначною, зокрема розрізняють пасивне й активне розуміння цієї системи.

Пасивне розуміння СППР стосується критерію простоти (друж­нього ставлення) в користуванні або механізму користування си­стемою, тобто роботи термінала, процедур вводу і виводу, синтак­сису використовуваного діалогу. Активне розуміння передбачає жорсткіші стандарти оцінки системи, зокрема ця форма розумін­ня потребує ставлення до СППР з погляду спроможності надання допомоги в рішеннях проблеми, а також визначає ті характерис­тики інтерфейсу, які дійсним і придатним до вимірювання спосо­бом підвищують можливості керівників у прийнятті рішень.