Поняття суб’єктів пенсійних правовідносин: загальнотеоретичні аспекти
Аналіз будь-яких правовідносин не може бути повним без усвідомлення особливостей, якими наділені безпосередні їх учасники. Суб’єктів слід розглядати як елемент правовідносин, адже безсуб’єктними вони не можуть бути [197, с. 67]. Слід погодитися з Т. Мацелик, що «підвищений інтерес до цієї проблеми зумовлений тим, що поняття суб’єкта не належить до числа чистих абстракцій, тобто воно і все, що з ним пов’язане, має величезну практичну значимість» [89, с. 38].
Ґрунтовний розгляд особливостей конкретних суб’єктів пенсійного правовідношення в разі втрати годувальника викликає потребу в їх загальнотеоретичній характеристиці. Так, для визначення осіб, які є обов’язковою складовою будь-яких правовідносин, як у теорії держави і права, так і в галузевих науках, використовуються насамперед наступні поняття: «суб’єкт права», «суб’єкт правовідносин», «учасник правовідносин». Тому виникає необхідність в уточненні їх змісту, можливості використання термінів у тому чи іншому контексті. Розв’язання цього питання має не тільки теоретичне (зокрема, під час розгляду правоздатності, дієздатності суб’єкта тощо), але й практичне значення.
Існує точка зору, яку обстоював С.Ф. Кечек’ян, що достатньо лише поняття «суб’єкт права»; у використанні поняття «суб’єкт правовідносин» потреби немає. Обґрунтовується це тим, що маючи певні права, особа тільки реалізує ту здатність, яка була в неї і раніше. Тому «під суб’єктами права слід розуміти: а) особу, що приймає участь або б) що може приймати участь у правовідносинах» [64, с. 84]. Серед тих, хто підтримує цю позицію в галузі права соціального забезпечення, можна назвати І.В. Гущіна [33, с. 104].
Прихильники наступної точки зору фактично не розмежовують ці поняття, ототожнюючи їх [57, с. 201–213; 193, с. 224; 194, с. 241], або не бачать практично жодної різниці між ними [88, с. 388]. Так, М.І. Матузов зазначає, що принципової різниці між поняттями «суб’єкт права», «суб’єкт правовідносин» не існує. Водночас він робить певні застереження. По-перше, кожна особа як суб’єкт права не може бути одночасно учасником усіх правовідносин; по-друге, діти, душевнохворі особи – суб’єкти права, але не є суб’єктами більшості правовідносин; по-третє, правовідносини – не єдина форма реалізації права [88, с. 388].
Цікаво, що перераховуючи ті ж самі три пункти, О.Р. Дашковська приходить до прямо протилежного висновку, що «поняття суб’єктів правовідносин і суб’єктів права не завжди збігаються» [48, с. 338]. Наведена точка зору, в якій розмежовуються ці терміни, є досить представницькою і на теперішній час її можна вважати домінуючою.
Ще радянський дослідник В.Я. Бойцов зазначав, що є підстави розмежовувати поняття суб’єкта права і суб’єкта правовідносин, розуміючи під суб’єктами правовідносин лише дійсних учасників правовідносин [19, с. 22]. У дослідженні І.С. Окунєва, присвяченому загальнотеоретичним засадам правового статусу суб’єкта права, теж підтримується ця точка зору. Даний автор робить висновок, що поняття «суб’єкт права» та «суб’єкт правовідносин» не є тотожними: «перше є загальним і первинним, друге – спеціальним і похідним. Суб’єкт права – це потенційний учасник правовідносин, розглянутий законодавцем у статичному стані, з погляду володіння ним правосуб’єктністю, а суб’єкт правовідносин – це особа, визнана суб’єктом права, але виступаюча в якості вже не потенційного носія суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, а дійсного учасника самого процесу дії норм, реалізації правосуб’єктності» [99, с. 8–9].
Різницю між цими поняттями, на мою думку, легко зрозуміти, вивчаючи суб’єктів у статичному або в динамічному стані. У першому випадку при застосуванні поняття «суб’єкт права» мова йде тільки про можливу участь у правовідносинах. Коли ж абстрактна можливість перетворюється в реальність, з’являється одразу рух, тому в цьому випадку вбачається необхідним говорити про появу динамічного стану суб’єкта. І це вже буде не просто суб’єкт права, а суб’єкт правовідносин.
На статичний і динамічний аспект стану суб’єктів (відповідно суб’єктів права і суб’єктів правовідносин) звертав увагу і В.Я. Бойцов [19, с. 32–33]. Інший дослідник І.С. Окунєв, зазначивши про існування статичного стану при аналізі поняття «суб’єкт права» [99, с. 7], водночас не відмічає динамічний стан «суб’єкта правовідносин». Визнаючи статичний стан суб’єкта і оперуючи цією термінологією, необхідно також розглядати суб’єкта в стані розвитку, динаміки. Таким чином, статичний стан є характерним для суб’єкта права, а динамічний стан – для суб’єкта правовідносин.
Слід навести також точку зору Р.О. Халфіної, яка вважала, що є «доцільним виділення більш вузького поняття, ніж суб’єкт права, – поняття учасника правовідносин, яке дасть можливість охарактеризувати певну сторону реального буття суб’єкта права – його участь у конкретних суспільних відносинах» [207, с. 116]. Вбачається, що погляди Р.О. Халфіної, І.С. Окунєва, В.Я Бойцова є майже тотожними та принципових відмінностей не мають. Проте, при виділенні окремого поняття «учасник правовідносин», автоматично постає питання щодо його співвідношення з поняттями «суб’єкт правовідносин» і «суб’єкт права».
Вирішення зазначеної вище проблеми багато в чому залежить від встановлення співвідношення між «суб’єктом права» і «суб’єктом правовідносин». Якщо їх ототожнювати, тоді «учасниками правовідносин є суб’єкти права» [88, с. 388]. Якщо ж їх розмежовувати, тоді поняття «учасник правовідносин» тяжіє до поняття «суб’єкт правовідносин».
Якщо схилитися до останньої точки зору, чи означатиме це можливість поставити знак рівняння між поняттями «учасник правовідносин» та «суб’єкт правовідносин»? Є всі підстави відповісти ствердно. Тому поняття «суб’єкт правовідносин» і «учасник правовідносин» мають використовуватися як синоніми. Ця позиція є досить переконливою, базується на аналізі наведених визначень суб’єкта правовідносин.
Таким чином, наразі відсутня єдність у розумінні та співвідношенні зазначених трьох понять («суб’єкта права», «суб’єкта правовідносин», «учасника правовідносин»). Як на мене, для вирішення даної проблеми необхідно спочатку відповісти на два питання: 1) зміст понять; 2) їх співвідношення. Здавалося б, від відповіді на перше питання залежить відповідь на друге. Варто навести приклад, який спростовує це, на перший погляд, зрозуміле твердження.
На думку О.Р. Дашковської, «суб’єкт правовідносин – це такий учасник суспільних відносин, який виступає як носій юридичних прав і обов’язків» [48, с. 338]. Порівняємо це визначення з іншим. Суб’єкт права – це особа, що може бути учасником правовідносин, носієм прав і обов’язків [57, с. 201–213]. З їх аналізу випливає такий висновок: даються визначення різних понять, проте їх зміст не відрізняється, адже відмінності між «здатний виступати учасником правовідносин» і «може бути учасником правовідносин» немає. В обох випадках акцент зроблений не на реальній, а на потенційній участі суб’єкта в правових відносинах. Відповідно напрошується висновок: оскільки зміст понять не відрізняється, то і співвідношення має бути однаковим. Однак, О.Р. Дашковська, як вже зазначалося, розмежовує їх. Це ще раз підкреслює усю складність та суперечливість даної проблеми.
Ураховуючи найбільшу розповсюдженість понять «суб’єкт права» і «суб’єкт правовідносин», саме ним має бути приділена найбільша увага. На мою думку, необхідність в існуванні та збереженні поняття суб’єкт правовідносин свідчить про те, що суб’єкт права (інше, але також необхідне поняття) фактично став учасником правовідносин, тобто потенційна можливість реалізована. Тому суб’єкта правовідносин визначають як особу, яка є їх учасником [19, с. 22; 217, с. 815]. Від того, що суб’єкт права стає учасником правовідносин, не відбувається ні зменшення об’єму «суб’єкта права», ні збільшення об’єму «суб’єкт правовідносин» [19, с. 28].
У праві соціального забезпечення, як і в інших галузях права, теж необхідно не змішувати та не ототожнювати поняття «суб’єкт права» і «суб’єкт правовідносин». Тому можна погодитися з дослідниками, які, вивчаючи суб’єктів права соціального забезпечення і суб’єктів правовідносин у сфері соціального забезпечення, чітко розмежовують поняття «суб’єкт права» і «суб’єкт правовідносин» [20, с. 156; 79, с. 364; 189, с. 39; 191, с. 79].
Вся работа доступна по Ссылке
