Поняття та сутність правочинів як основних із юридичних фактів у системі цивільного права суттєво змінилось із стрімким розвитком сучасних електронних засобів зв’язку. Адже вони не тільки суттєво пришвидшили процедуру укладення правочинів незалежно від місцезнаходження сторін, які бажають їх укласти, і увели в обіг нові способи їх укладення, ідентифікації сторін правочину, визначення реальної волі та волевиявлення тощо.
Водночас можливість оперативного отримання та обміну інформацією, що характеризує той чи інший аспект діяльності учасників цивільних правовідносин, є надзвичайно важливою. Саме тому на сьогодні широке застосування на практиці отримали правочини, які вчиняються з допомогою електронних засобів зв’язку, або так звані електронні правочини, які вимагають всебічного і повного вивчення їх правової природи в умовах становлення нових цивільно-правових відносин.
Однак перш ніж говорити про розуміння та сутність електронного правочину як нового регулятора цивільних правовідносин, необхідно розкрити основоположні методологічні позиції, які ми поділяємо при визначенні правочину взагалі.
Ми не описуватимемо детально історію розвитку вчення про правочин в цілому. По-перше, не це є предметом нашого наукового дослідження, а по-друге, ґенеза розвитку вчення про правочин від Ф.-К. фон Савіньї і до сучасних цивілістичних підходів глибоко викладена у праці відомого російського цивіліста В. А. Бєлова [68]. Натомість ми зупинимось на характеристиці основних положень вчення про правочин на підставі його традиційного розуміння та співвідносно із тими особливостями, які притаманні саме електронному правочину.
Легальне визначення правочину міститься у ст. 202 Цивільного кодексу України [261]. Під ним законодавець розуміє дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Однак, відверто кажучи, вказане розуміння поняття «правочин» фактично мало чим відрізняється від того, що пропонувалося ще в радянській цивілістичній доктрині [54; 244, с. 3; 271, с. 4].
Тому виходячи із класичних засад розуміння поняття та сутності правочину ми й формуватимемо власне розуміння поняття «електронний правочин». Оскільки електронний правочин є поняттям похідним стосовно поняття правочин, то, мабуть, його, як і правочин у цілому, характеризують наступні ознаки:
– по-перше, правочин в цілому і електронний правочин зокрема є юридичним фактом у вигляді дії. Дія визнається правочином у тому випадку, коли вона спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільно-правових відносин. Як зазначає О. О. Красавчиков, особа, яка укладає правочин, спрямовує свої дії на виникнення, зміну або припинення правовідносин і пов’язані з цим юридичні наслідки — набуття прав або обов’язків, їх зміну чи припинення. При цьому очевидним є той факт, що такі права та обов’язки є бажаними для особи, яка укладає правочин. У протилежному випадку суб’єкт відмовився би від здійснення цього юридичного акта [144, с. 119]. Властива правочину ознака спрямованості дії на досягнення певного юридичного результату дає змогу відмежувати правочин від правопорушення чи завдання шкоди. Правочин — це правомірна дія, що є одним із суттєвих, характерних для нього аспектів [168, с. 13];
– по-друге, правочин і електронний правочин є вольовим актом, наділеним специфічними особливостями. Це не різні дії двох чи більше осіб, а єдине волевиявлення. Волевиявлення — це вираження волі особи зовні, завдяки якому вона стає доступною для сприйняття іншими особами. Волю можна визначити як психічне регулювання поведінки, що полягає в детермінованому і мотивованому бажанні досягнути поставленої мети, у виборі рішення, розробці шляхів, засобів, а також докладанні відповідних зусиль [145].
Згідно з В. І. Далем воля — це надана людині свобода дій; свобода, простір у вчинках; відсутність неволі, насилля, примусу [103, с. 99].
Таким чином, дію можна розглядати як акт поведінки, що випливає з певних мотивів і спрямований на досягнення конкретної мети. Ця риса усвідомленої цілеспрямованості дії дає змогу називати її вольовим актом. Відповідно цілеспрямований характер правочину дає підстави для висновку, що дія суб’єкта передбачає певні пов’язані з цим вольові процеси; перш ніж здійснити дію, особа попередньо продумує різні способи, стратегію своєї поведінки, приймає певне рішення і приводить його до виконання. Тобто дія учасника правочину повинна відповідати його волі та внутрішньому реальному бажанню [257, с. 9]. Способи вираження волі суб’єктів, що укладають правочин, називають формами правочину. Воля може бути виражена за допомогою різних способів: усно, письмово (у тому числі в електронний спосіб), шляхом вчинення конклюдентних дій або мовчання (бездіяльності) тощо;
– по-третє, правочини та електронні правочини повинні бути спрямовані на досягнення правової мети у вигляді виникнення, зміни або припинення цивільних прав і обов’язків. Правочини породжують цивільні правовідносини, оскільки саме цивільним законодавством визначаються правові наслідки, що настають у результаті укладення правочину [93, с. 245].
Таким чином, електронним правочинам притаманні ті ж ознаки, що й звичайним правочинам. Відповідно електронні правочини — це дії, що здійснюються правосуб’єктними учасниками цивільних правовідносин, спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Проте особливістю електронного правочину є властиве йому специфічне «середовище перебування». Адже саме електронний правочин породжує так звані «електронні цивільно-правові відносини», виникнення, зміна чи припинення яких можливі лише за умови наявності електронних засобів зв’язку.
