Кримінальні процесуальні відносини та межі дії відводу у кримінальному процесі України

          Проаналізувавши сутність інституту відводу і відображення у ньому засад кримінального процесу України, розглянемо загальні підстави та зміст відводів. Вони відображені у § 6 глави 3 КПК України 2012 року (ст. 75-83), виходячи з якого можна запропонувати чотири основні групи обставин, що виключають можливість участі судді, прокурора та інших осіб у кримінальному судочинстві. Вони стосуються:          1. недопустимості виконання однією і тією самою особою у одному і тому самому провадженні двох і більше процесуальних функцій;          2. попередньої участі у цьому самому кримінальному провадженні;          3. особливих відносин з особами, які беруть участь у провадженні, що створює чи може створити перешкоди для об’єктивного досудового розслідування або судового розгляду;          4. інших обставин етичного або психологічного характеру, що перешкоджають участі у провадженні.          Необхідно відзначити, що підставами для відводу є не лише обставини «особистої, прямої чи опосередкованої зацікавленості» у вирішенні кримінального провадження, але і багато інших, особливо таких, що пов’язані з обґрунтованими сумнівами у об’єктивності і неупередженості осіб, що здійснюють досудове розслідування або судовий розгляд, які однак, не залежать від особистої зацікавленості. Інколи відхилення судді, прокурора, слідчого, експерта або інших, передбачених законодавством, осіб від вимог закону продиктовані не бажанням настання наслідків, що є вигідними для них самих або їхніх родичів, а виникненням почуття гострої ворожості до потерпілого або обвинуваченого, упередження у винуватості обвинуваченого. У ряді випадків вони виникають у зв’язку із дотриманням тієї чи іншої хибної версії у кримінальному провадженні.          При заявленні відводу виникають відповідні кримінальні процесуальні відносини. Адже обвинувачений, наприклад, може скористатися своїм правом на заявлення відводу лише за умови, що на слідчого суддю, суд покладено обов’язок розглянути таку заяву. У кримінальному процесі правам одного суб’єкта правовідносин завжди кореспондують обов’язки іншого суб’єкта. Будь-які спроби встановити владні повноваження державних органів поза межами кримінальних процесуальних відносин недопустимі. «Погляд на кримінальний процес як на односторонню діяльність суду, органів розслідування і прокуратури, які не несуть обов’язків перед іншими учасниками процесу, призводить до того, що не тільки в теоретичних дослідженнях, але і в практичній діяльності при здійсненні правосуддя особа у кримінальному судочинстві з її інтересами залишається непоміченою» [117, с.27-28]. Однак таке співвідношення прав и обов’язків учасників кримінального процесу не варто розуміти як обов’язкове задоволення заявлених клопотань. Це означало б, що якщо обвинувачений заявив відвід слідчому, слідчий суддя зобов’язаний його задовольнити, якщо захисник заявив відвід прокурору, суд зобов’язаний його задовольнити і т.п. У зазначених випадках слідчий суддя і суд зобов’язані розглянути заявлені відводи, а вирішення питання про їх задоволення буде залежати від істотності, обґрунтованості мотивів відводу. Як слушно зазначає М. Погорецький, кримінальні процесуальні відносини це «відносини, що врегульовані нормами кримінально-процесуального законодавства, котрі виникають, розвиваються та припиняються в сфері кримінального судочинства, в межах яких, за допомогою державних органів та їх посадових осіб, що наділені правом провадження у кримінальних справах, реалізуються процесуальні права осіб, які залучаються чи допускаються до кримінального судочинства і захищаються їхні матеріально-правові, процесуальні та інші законні інтереси, а також реалізуються повноваження цих органів та їх посадових осіб» [198, с.27].          До числа ознак, притаманних кримінальним процесуальним відносинам, що дозволяють виділити їх з числа процесуальних («особливих») суспільних відносин, а не взагалі правових відносин («загальних»), В.П. Бож’єв правомірно вважає можливим включити такі: кримінальні процесуальні відносини відіграють службову роль стосовно кримінальних матеріальних правових відносин; усім кримінальним процесуальним відносинам у сукупності і кожному з них окремо властивий публічно-правовий початок; руху і розвитку кримінальних процесуальних правових відносин властивий багатостадійний характер; склад центрального кримінального процесуального відношення обумовлений відповідними компонентами матеріального правовідношення; кримінальні процесуальні відносини можуть бути переривчастими (дискретними) [37, с.90].          Ще однією важливою ознакою усіх процесуальних відносин, а також тих, що виникають у зв’язку з відводом учасників провадження, – є участь у них представника державної влади – суду, прокурора, слідчого, органу дізнання. Відповідно до положень ч. 2 ст. 81 КПК України 2012 р. у кримінальному провадженні владними повноваженнями стосовно реалізації відводу будь-якого суб’єкта провадження користується тільки слідчий суддя та суд. Раніше, за КПК України 1960 р., після суду, прокурор та слідчий, мали обмежені повноваження: вони були вправі своєю владою відвести ряд учасників процесу, що діяли на стадії дізнання і досудового слідства.          Якщо у більшості кримінальних процесуальних відносин зазвичай бере участь один носій владних повноважень, то особливістю правовідносин при відводі є те, що у них можуть брати участь також двоє представників влади (суд і прокурор, суд і суддя і т.п.).          Самостійно громадяни поза прямим і безпосереднім зв’язком з представником державного органу, який веде процес, не можуть реалізувати свої права, пов’язані з відводом, і виконати покладені на них законом обов’язки. Тому посадова особа, яка веде процес, - обов’язковий учасник усіх правовідносин, що виникають у зв’язку з відводами.          Та обставина, що у кримінальному процесі України існує інститут відводів, який, зокрема, забороняє одній особі виступати одночасно у декількох процесуальних якостях, свідчить про те, що поняття «суб’єкт кримінальних процесуальних відносин» і «суб’єкт кримінального процесуального права» не тотожні. Суб’єкт права автоматично не трансформується в суб’єкт правовідносин [38, с. 26]. Для того, щоб стати носієм кримінальних процесуальних прав та обов’язків, тобто суб’єктом кримінального процесуального права, необхідно бути суб’єктом кримінальної процесуальної діяльності, тобто кримінальних процесуальних відносин. Немає і не може бути суб’єкта кримінального процесуального права, що існує незалежно від участі в конкретному провадженні. Поза цією участю, поза кримінальним процесом неможливо мати і здійснювати процесуальні права і обов’язки. Кримінальне процесуальне право, дія його норм, що містять правила поведінки, розраховане не на будь-яких осіб взагалі, а лише на чітко визначених – на суб’єктів кримінальних процесуальних правовідносин. Участь їх у провадженні обумовлена чи приналежністю до певних органів влади (чи посадових осіб), чи ситуацією, передбаченою гіпотезою відповідної норми кримінального процесуального закону [198, с. 31]. До суб’єктів правовідносин кримінального процесу у юридичній літературі іноді відносять 10 видів представників державних органів, громадських організацій і громадян [37, с.132-133]. Їх правове становище досить відмінне і далеко не всі вони вступають у відносини, пов’язані з відводом. У такі правовідносини вступають тільки особи, котрі вправі заявляти клопотання про відвід, вирішувати по суті питання про відвід, і ті, хто може бути відведений.          Одні з учасників процесу у відносинах, що виникають з відводів, не мають жодних прав, окрім права заявляти собі самовідвід (спеціаліст, експерт, перекладач, секретар судового засідання, понятий). Інші – мають право заявляти відводи і висловлювати думку відносно заявлених кому-небудь відводів, але самі не можуть бути відведеними з процесу (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач). Треті – мають право порушувати питання стосовно відводів та самовідводів, висловлюватися з приводу заявлених відводів, можуть бути відведені самі, але питання відводів не вирішують (захисники-адвокати). Четверті – мають право порушувати клопотання про відвід, заявляти самовідвід, можуть бути відведені і, у відповідних стадіях процесу, самі вправі вирішувати питання відводів (слідчий суддя та суд).          Особливе становище займає суд, котрий відіграє керівну і вирішальну роль у кримінальному провадженні. Він є єдиним носієм владних повноважень у правовідносинах, які виникають у зв’язку з відводами у судовому засіданні. Окрім того, суду належить також право контролю за діями інших осіб, які ведуть процес, стосовно відводів і самовідводів у попередніх стадіях проходження кримінального провадження.          

Вся работа доступна по Ссылке