Підходи до економічної оцінки екологічного ризику

Підходи до економічної оцінки екологічного ризику З екологічної точки зору попередні етапи історичного розвитку людства можна розглядати як процес нагромадження змін у науково-технічному середовищі і стані навколишнього середовища, які відбувалися із прискоренням і переросли в сучасну екологічну кризу. Основною ознакою цієї кризи є різка негативна зміна біосфери, що відбулася за останні шістдесят років. До того ж, не дуже давно у окремих регіонах вже з'явилися деякі ознаки перетворення екологічної кризи в екологічну катастрофу, коли починаються процеси незворотного руйнування біосфери. Такими ознаками більшість фахівців вважають зафіксоване в середині 80-х років руйнування озонового екрана у верхніх шарах атмосфери, наростаюче зневоднювання материкових територій планети, втрату кліматичної стабільності і багато інших тенденцій у зміні природного середовища [163]. Антропогенна зміна біосфери відбувається одночасно за багатьма напрямками, і темпи її прискорюються відповідно прискоренню темпів розвитку суспільства. Біосфера – поверхня планети, що населена організмами і якісно ними перетворена в процесі обміну речовин у напрямку формування і підтримки властивостей, придатних для життя [11, 26, 105]. Під антропогенним впливом на природу розуміється прямий усвідомлений чи непрямий і неусвідомлений вплив людини і результатів його діяльності, що викликає зміну природного середовища і природних ландшафтів [7, 12]. Поняття «антропогенне навантаження» трактується як ступінь прямого чи непрямого впливу людини і її господарювання на навколишню природу, на окремі її екологічні компоненти та елементи [16]. Так професор Садеков А.А. вважає, що сьогодні стає очевидним необхідність урахування екологічних обмежень та навантаження на екологію не тільки на виході виробничого процесу у вигляді забруднюючих викидів, скидань, а й навантажень в процесі "екологічного" життєвого циклу продукту [120]. Він має на увазі фази постачання, виробництва, споживання, утилізації відходів, транспортування. Виникла необхідність екологічної орієнтації не тільки рішень, що відносяться до окремих елементів ланцюга створення вартості, а й взагалі необхідність створення всеохоплюючого еколого-економічного управління. Таке управління враховує принципи сталого розвитку. Екологічна політика України розробляється з 1991 року. У науковій літературі під екологічною політикою розуміється система заходів, спрямованих на регуляцію взаємодії суспільства і природи з метою збереження природного середовища. У вузькому змісті екологічна політика – це діяльність в сфері охорони природи, раціонального використання природних ресурсів. Більш повне тлумачення має на увазі рішення в рамках екологічної політики соціально-економічних задач, що сприяють поліпшенню і підвищенню якості навколишнього середовища [93]. 5 березня 1998 року Верховною Радою України був затверджений документ "Основні напрямки державної політики України у сфері охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки". У ньому визначені пріоритети екологічної політики України. Її головними цілями є: створення екологічно сприятливих умов життя громадян; стимулювання економічного розвитку без збитку для природи, а також збереження ландшафтної і біологічної розмаїтості; досягнення абсолютної відповідності національної екологічної політики світовим і, зокрема, європейським процедурам [93]. В Україні з моменту її незалежності усе більше поширюється використання економічних методів в оцінці екологічної діяльності промислових підприємств. У 1992 р. запроваджено систему екологічних зборів, що стали головним джерелом доходів органів охорони навколишнього середовища. Завдяки такій зміні ці державні інститути мають можливість частково покривати свої витрати по виконанню контрольних і спостережних функцій. Однак, дотепер відсутні альтернативні підходи до забезпечення екологічного контролю, як то залучення громадськості, і інші заохочувальні впливи, наприклад, розподіл квот на викиди забруднюючих речовин на конкурентній основі. Фінансування екологічних проектів і програм в Україні було вкрай обмеженим. У 2001 році на захист навколишнього середовища було витрачено тільки 0,2% бюджетних коштів [92]. Тому екологічні програми, покликані сприяти еколого-економічному розвитку підприємств, носили декларативний характер. За даними Міністерства охорони навколишнього середовища України середньорічні утрати ВВП у результаті погіршення екологічного стану досягли 10-15%. Ця величина не враховує наслідки Чорнобильської катастрофи [92]. Згідно опублікованій інформації [92, 93] витрати на очищення радіоактивно забруднених територій і переселення (з урахуванням вартості втрачених електроенергії, сільгоспугідь, продукції сільського господарства і водних ресурсів) склали 250 млрд. долл. США Зараз в Україні ще зберігаються елементи екстенсивного типу розвитку економіки, що веде до нераціонального природокористування. Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація та низький технологічний рівень промисловості України поставили її в число країн з високими показниками утворення та накопичення промислових відходів. В кінці минулого століття навіть склалася парадоксальна ситуація: зниження рівня промислового виробництва не привело до скорочення кількості відходів [158].