Генезис та розвиток житлової кооперації в Україні

          На українських землях з найдавніших часів існували докооперативні форми об’єднань взаємодії і взаємодопомоги людей. Це були: селянські общини, артілі, складчини, (вже у Київської Русі у «складчину» будували будинки, усували наслідки пожеж і війн, заготовляли зерно). Саме такі докооперативні форми і стали прообразом майбутніх кооперативів.          На початку ХХ ст. на території українських губерній Російської імперії активізувався процес урбанізації. Він проявлявся у розвитку міст і зростанні питомої ваги міського населення. Якщо у 1858 р. у містах проживало 1,2 млн. осіб, то у 1910 р. кількість міського населення вже перевищувала 3,7 млн. При цьому частка міського населення складала 19,3 % від його загальної кількості [87].           Суттєве підвищення цін на об’єкти нерухомості та за оренду житла в українських містах на початку ХХ ст. пояснюється тим, що міське населення формувалося за рахунок мігрантів із сільської місцевості.           Особливо це було характерно для великих промислових міст, центрів губерній. Так, у м. Києві вартість окремого будинку була високою і становила від 2000 руб. [150]. При цьому на сплату за найм квартир населення витрачало від 25 до 50 % своїх доходів [144, с. 119]. Це стимулювало створення житлово-будівельних кооперативів.           Одним із перших таких кооперативів стала «Артіль майстрів і службовців», статут якої було затверджено у 1901 р. Він передбачав колективне будівництво селища на території м. Києва. Артіль придбала 7,63 га землі. Вже на першому етапі свого існування вона забезпечила кооперативним житлом 39 членів [222, с. 205].          Необхідно згадати і про «Київське товариство влаштування житла та поліпшення домашнього побуту робітничого класу міського населення», створене у 1903 р. Кошти на кооперативне будівництво було залучено від державних структур та органів міського самоврядування. Кооператив розпочав будівництво шести будинків, загальна вартість яких складала 525 тис. руб. У будинках передбачалися одно- і двокімнатні квартири для робітників. Місячна плата за кімнату становила 3 руб., а за квартиру - від 5 руб. Слід зазначити, що денна зарплата київських робітників у 1903 р. у середньому становила 2 руб. 25 коп. Лише за кілька днів роботи вони могли окупити місячну плату за житло і суттєво поліпшити свій життєвий рівень. Але невдовзі, через загальнодержавне зростання витрат на утримання житла, товариство припинило діяльність. Можна назвати й багато інших прикладів діяльності житлових кооперативів. Так, у 1908 р. у м. Катеринославі було створено житлово-будівельний кооператив за ініціативою 400 міських жителів. Мета його діяльності - будівництво котеджів та багатоповерхових житлових будинків з квартирами на 3-6 кімнат. Щорічний членський внесок за викуп однієї кімнати досягав 125 крб. Це було набагато дешевше, ніж у приватних продавців житла, у яких річна сплата за аналогічну кімнату коливалася від 175 до 200 крб. Катеринославський житлово-будівельний кооператив, крім вигідної ціни на житло, мав іншу важливу перевагу. Його будинки знаходилися у кращій частині міста [222, с. 206].          Успішною була також діяльність житлово-будівельних кооперативів м. Одеси. Так, з 1910 р. у місті функціонувало «Товариство квартировласників». У 1912 р. цей кооператив завершив будівництво житлового будинку із двох корпусів на 40 квартир. Будинок мав бібліотеку, читальний і концертний зали. Мешканці кооперативного будинку були забезпечені телефонним зв’язком [70, с. 79].          Члени житлово-будівельних кооперативів, що діяли на українських землях повинні були дотримуватися певних кооперативних принципів. Кожен кооператор мав право на придбання однієї квартири чи будинку-котеджу для власних потреб. Перепродаж кооперативного житла заборонявся. Лише в окремих випадках статути житлово-будівельних кооперативів передбачали відступ від кооперативних норм. Так, іноді, право голосу членів на загальних зборах залежало від кількості паїв.          Необхідно відмітити, що період активізації української житлової кооперації почався після 1910 р. Саме у цей час виникли житлово-будівельні кооперативи у Бердянську, Миколаєві, Херсоні, Житомирі, Києві та інших містах українських губерній Російської імперії [221, с. 232].          

Вся работа доступна по Ссылке